В догонку Франкенштейну - Джекіл і містер Гайд.

Нещодавно публікувала допис про книгу М.Шеллі та серіал дель Торо - останню з екранізацій Франкенштейна. Але це не усе моє "дослідження" :) Чомусь Таємнича історія доктора Джекіла і містера Гайда в моїй свідомості (також перед тим не прочитана) йшла паралельно. Я прочитала :) Це менш монументальна, більш легка, навіть грайлива історія. Але, на мій погляд, це той випадок, коли маленьке багато важить. Що мене вразило в історії Джекіла/ Гайда. 1. Історія, як алегорія на механізм залежності. Коли стаєш рабом поганої звички. Тільки звичка набуває фізичної форми і стає не внутрішнім, а зовнішнім. 2. Вразило зізнання доктора у тому, що він не поділився навпіл, на хороше і погане. Він поділився нерівномірно. Адже сам він не був цілісним. І коли з нього вийшло зло у чистому вигляді, лишився іще напівлихий лікар, що не втратив смаку до поганих речей разом із звільненим Гвйдом. Тож. 3/4 зла проти 1/4 добра :) Вагоме одкровення. 3. Тиск суспільства породжує внутрішній тиск. Для людей, що мають внутрішнього суддю, згодного із суспільством. 4. Для лікаря не спрацювала мудрість індейців про те, що сильнішій той вовк, якого годуєш. Гайд лікаря постає як щось надприродньо сильне і неконтрольоване. 5. Вбити монстра - основна ідея обох історій. Але як? У Франкенштейна зло народжується з невинності там, де немає любові і прийняття. У Джекіла-Гайда - зло уже є і тільки чекає дозволу. Але в обох - зло виникає там, де є відторгнення і самообман. 6. Герой гине або від втечі від відповідальності, або від втечі від себе самого. 7. "Я створив - тепер це не моя справа" - Франкенштейн. "Це все не я це - моя тінь" - Джекіл-Гвйд.