Denys

Опубліковано субота, 2 березня 2024 р.

1міс

INTJ

Стрілець

6

7

Привіт усім! Це черговий огляд (і знов без спойлерів) на книгу Ілларіона Павлюка - "Я Бачу, Вас Цікавить Пітьма"

Почну із того що, на мою думку, і на сайтах книгарень і, навіть, на самій книзі опис може значною мірою ввести в оману. І, починаючи читати, я із кожною сторінкою усе менше хотів вірити цьому опису. Іще мабуть ніколи я так не хотів не вірити... Із Павлюком я познайомився із книги - Танець Недоумка. Маючи приблизно нульові очікування, тоді отримав феєрію позитивних вражень від легкого стилю написання і міцного сюжету, щільно приправленого науковою (і псевдонауковою) фантастикою. Із опису може помилково здатися, що книга за жанром детектив, дещо розбавлений філософською містикою із елементами психології. Та це уявлення краще одразу перевернути догори дригом, навіть якщо із перших сторінок це положення здаватиметься вкрай неприродним. Повірте, так буде краще. Головний герой - типова знедолена й зневірена людина, котра прагне навчитися без надії сподіватися бодай що. Тема зневіри червоною ниткою пронизує весь твір, спочатку видаючись другорядним рушієм, але згодом постає у світлі фундаментального стовпа (стовпи бувають фундаментальні?). Детективна зав'язка, просякнута містичною філософією, майже одразу бризкає в обличчя як прямими, так і завуальованими посиланнями на безсмертну класику (привіт, Булгаков, і не тільки) і містичну міфологію. Викливлена реальність перебуває одразу у декількох станах в голові головного протагоніста (чи ні?). Та й що є реальністю, як не наше сприйняття так-сяк осягнутих речей? І чи дійсно перед нами протагоніст? Автор дедалі частіше починає загравати із цими питаннями, ніби навмисне ставлячи під сумніви їх бінарність. Сіра мораль у пітьмі теж чорна? Чи впливає пітьма на неї, чи то лише ми хочемо звалити усе на пітьму? Починаючи ніби нерішуче, уже по закінченню першої третини книга стрімголов вибиває з ноги двері у царство Стівена Кінга та деяких інших відомих містиків. Детектив на цьому не закінчився, зовсім ні. Просто акцент подій зміщується у містичний бік, на ходу відкидаючи перестороги та скромність. А вже після половини, я почав розуміти як би сам собі описував цей опус. Уявіть собі що буде, якщо взяти (Кінгівський) Містер Мерседес, щільно приправити Аутсайдером, плюс дрібку Протистояння, і більшу дрібку Безсоння? Збовтати (так, і змішувати), а потім для концентрованого смаку додати (Сіммонса) Літо Ночі та Зимові Привиди. Достатньо? Ні, давай ще трохи! Коміксу/серіалу Проповідник, фільму Вбивство Аріель, Майстра і Маргариту, трішки Темряви (від Netflix). І усе те запихнути у звичайне українське занедбане селище міського типу (такі ще є?). І це органічно сплітається у суцільний єдиний смак, де майже неможливо вирізнити окремі компоненти, не будучи книжковим сомельє. Протягом усього твору автору вдається декілька разів поспіль змінювати ставлення до ситуацій і персонажів в цілому. Ось, щойно ніби починаєш усе розуміти, аж зненацька Павлюк перевертає усе догори дригом, породжуючи масу нових питань. Відповіді на ці питання знову спонукають потроху ніби починати щось розуміти, аж ось усе вкотре перевертається, та уже під іншим кутом. І так декілька разів за книгу. Із другої половини сюжет набирає обертів і не відпускає до самого фіналу, а далі й до післямови. У певний момент я просто спинився, підскочив і записав на першій ліпшій серветці усе що спало на думку на враженнях від прочитаного. Замітки ж перестав робити ще до половини. Просто там було що відмічати майже кожні 3 сторінки, тож у певний момент я тупо забив. Діалоги приємні, веселі і круті. Прописані у сучасній українській манері, просякнуті гумором, а часто і сарказмом. Головний герой ніби пішак у чужій грі, який ще й досі не визначився - він за білих чи чорних? Де білі і чорні це одне й те ж, покликані (ніби забави заради) перевірити - на чию сторону він стане? Вони ж диктують правила гри, і вони ж інколи дозволяють ці правила порушувати. Не дивно, що у бідного пішака голова йде обертом від такого. Разом із головним героєм ми поступово переходимо від зневіри до (обгрунтованого лише силою волі) сподівання. Присутня сильна складова психології злочинців та поведінкового аналізу. До самого кінця сюжет дивує оцеповоротними моментами, кожного разу незмінно посилюючи градус напруги. Під кінець були побоювання, що автор бездарно зіл'є фінал, але кінцівка сильна і логічна. Книга однозначно на рівні (а то і краще) найсильніших творів Кінга. Не можу не порівнювати, вибачте. Але, повірте, там значно, значно більше усього... Але то були б уже спойлери. Пишаюся тим що маємо таких авторів. Ставлю книзі 9,5/10. Це, без сумніву, шедевр! Дякую ЗСУ за можливість жити і писати текст, платформі - за можливість набирати такі довгі пости, а Єві - за натхнення! Живіть довго і процвітайте, оминайте закинуті цукрові заводи і не піратьте книги! березень 2024, 00:39. Денис, 30 рочків